Наталя Львівна Забіла — перший лауреат Республіканської літературної премії ім. Лесі Українки, вважається зачинателькою сучасної української дитячої літератури. Чимало поколінь із захватом читали й читають яскраві вірші та захоплюючі казки й оповідання, з любов’ю, незмінною цікавістю сприймають її творчість.Творчий шлях письменниці був досить довгим. Н. Забіла народилася 5 березня 1903 року у Санкт-Петербурзі, в родині, де живопис, музика та література були органічною частиною сімейного життя. Родинні зв’язки єднають письменницю з уславленими живописцями, наприклад з О. Врубелем, письменниками Толстими. Маленька Наталя рано почала цікавитися літературою, яка згодом стала справою її життя. З дитячих років вона пробувала писати вірші. 1917 року сім’я майбутньої письменниці переїхала в Україну, де поселилася поблизу міста Харкова в невеличкому селищі Люботин (нині місто). Ще 16-річною Н. Забіла почала працювати вчителькою, згодом закінчила Харківський інститут народної освіти.1924 року студенткою, Н. Забіла надрукувала свій перший вірш. Відтоді дедалі частіше її твори з’являються в багатьох українських газетах та журналах, а в 1926-1927 рр. виходять перші книжки. Відтоді письменниця створила понад сто п’ятдесят збірок та окремих книжок, переклала українською мовою твори О. Пушкіна, С. Михалкова, Л. Квітки, «Слово о полку Ігоревім» тощо. Чим приваблюють юного читача твори Наталі Забіли? Насамперед — материнською щирістю, справжньою любов’ю до дітей. Сама вона мала їх четверо. Кохала, опікувалася ними, наспівувала їм власних пісень, писала й розповідала вірші та казки. Захоплення в очах малюків було для неї кращою оцінкою нових творів. Мама-поет прагнула до того, щоб діти виросли вихованими, розумними, чесними, мужніми, щоб, читаючи її вірші, дитина більше пізнавала, частіше посміхалася — тому поетичні слова ніби лилися з її душі. Вони ніжні й мальовничі, цікаві й повчальні, сповнені доброго гумору й пройняті материнським теплом. Письменниця вводить читачів у чарівний і таємничий світ, де поруч казка і реальність, люди й тварини, дорослі та діти. Вона одне оспівує, з приводу іншого радіє, а з чогось і сміється, по-доброму, без глузування. Хтось впізнає себе, йому стане соромно: замислиться дитина — отже, мети досягнуто! Як же Наталя Забіла знає дітей! Як невимушено веде з ними поетичну бесіду: про квіти й траву, вітер, дерево, струмок, про свійських тварин, лісових звірів та все живе навколо. Прочитавши такі рядки, дитина не зможе залишитися байдужою до природи. Тому герої творів Забіли охоче саджають дерева, захищають своїх зелених друзів. Реальні діти живуть на реальній землі, але часом поринають у фантастичний світ, потрапляючи в незвичайні ситуації, зустрічаються з різними героями. Саме так виховуються певні риси характеру: допитливість, сміливість, доброзичливість, відповідальність тощо. Особливе місце в творчості письменниці посідають віршовані казки — такі пісенні, легкі, цікаві. Сповнені поетичності й прозові твори — повісті про життя дітей і дорослих. Це дуже повчальні твори, бо з них дитина дізнається про особливості поведінки і вчинків дорослих у різних життєвих ситуаціях, над чимось замислюється, робить висновки. Отак і формуються смак, характер, світогляд людини. Підростуть малята, але не забудуть свою улюблену письменницю, адже попереду на них чекають інші, більш «дорослі» твори Майстрині: п’єси «Коли зійде місяць», «Весняна казочка», «Перший крок», «Троянові діти» та ін. І залишиться на все життя в людській душі Наталя Забіла — поет, казкар, драматург. Протягом багатьох років авторка була головою комісії дитячої літератури у Спілці письменників України, членом редколегії дитячих журналів, редакційної ради Дитвидаву, виступала на письменницьких з’їздах і нарадах з питань дитячої літератури як критик і літературознавець. Померла Наталя Забіла 6 лютого 1985 року.