Зося з вулиці Котячої на канікулах

ЗОСЯ з вулиці Котячої — це кумедна серія про пригоди рішучої Зосі та її шаленої сімейки. Щиро і відверто Зося ділиться з читачами всім, що її тішить, засмучує, дивує і вражає. Вона популярна не тільки в Польщі, а й поза її межами. Її авторка — відома письменниця Агнєшка Тишка, а проілюструвала книжку в прикольному дитячому стилі художниця Агата Рачинська. Особливо цікавою книжка про Зосю буде для дівчаток середнього шкільного віку.
Отож у третій книжці серії — На канікулах — на читачів чекають чергові несподіванки. Привіт, це я, Зося з вулиці Котячої, і я сподіваюся, що ви за мною трохи скучили. Бо я скучала — за вами, звісно, і ще за письмом у своєму щоденнику та сидінням на яблуні. Але тепер нам з вами ніколи нудьгувати — УРА!!! Попереду канікули! Та, на жаль, я та моя молодша сестра Маня підхопили підступну хворобу ВІЧНЯНКУ (ох, ця дитина завжди перекручує слова!) і наша пильна та дуже гігієнічна мама наказала лежати нам у ліжку... Отак-от розпочалися наші довгоочікувані канікули. Висока температура і висока НЕЖВАВІСТЬ (це слівце, звісно, теж вигадала моя сестра) затримали нас удома. Навіть садок навколо будинку здавався нам чудовою заморською країною, коли ми лежали в наших постелях. І нудьгою віяло, наче протягами, я б сказала, пренудними протягами. А лежали ми самотньо, бо нікому з дітей не можна ходити в гості до «зачумлених». Ну, перебільшую… Вітряна віспа — це не чума, хоча теж заразна. Ще й як! НА ЩАСТЯ, нас, як завжди, порятувала найкраща та найартистичніша тітка у світі — тітка Маліна!
Вона повезла мене, Маню та наших кузенів — зазнайка Михася, який, мабуть, і народився, з енциклопедією «Триста тридцять три болти і шурупи», та кумедного Кшиша до моря, на Гусячу-стрит, де, як бачите з назви, чимало гусячих куп. Там ми роззнайомилися із противним хлопчиком Арусем та чотирилапим Каролом Четвертим, прямим нащадком Його Собачої Величності Карола Першого. А ще приборкували табуни гусей та, наче справжні нишпорки, провели невеличке детективне розслідування. Але ж тітці й цього замало — далі шлях привів нас до урочища Русалок, де кожен з нас вдягав у сукенку власного дизайну… копицю сіна. На безлюдному острові серед озера, ми знайшли сховані під камінням шоколадки та побачили, як у світлі місяця витанцьовують… справжні бородаті русалки! Правда-правда! Тож, мої знайомі читачі, поспішайте дізнатись більше про мої пригоди, а новачки знайомитись зі мною та моєю чудернацькою родиною!