Що потрібно зробити, щоб стати знаменитим, щоб тебе впізнавали на вулиці? Якби на це питання відповідала Соня, то вона сказала б, що потрібно бути самим собою, не боятися робити щось безглузде, а найголовніше — нехай усі ці витівки та пригоди хтось занотовує. Як сказав класик: «Усе геніальне — просто». Так вийшло і з Сонею, сама того не чекаючи стала відомою не тільки у своєму дворі, а й у всьому місті, навіть за його межами, хоча це не точно. Як справа розкрутилася до такого хепі-енду дізнатися не важко.

Знаменита собачка Соня: нові пригоди та відповіді на ДУЖЕ важливі питання

Здається, що у кожної знаменитості досить добре розвинута фантазія. Тоді наша Соня, говорячи мовою сучасної молоді, «double trouble». Простими словами кажучи, занадто тієї фантазії у собачки. 
Як ми всі знаємо, Соня мешкає на другому поверсі, а шия у жирафа така довжелезна, що й до четвертого дістала б. Саме по ній крокувала Соня, щоб хоч трішки прогулятися з ним. У жирафа не тільки довга шия, а ще й великі плями, які не просто так на його тілі: колись він спас маленьку дитинку від пожежі, а потім покликав верблюдів, які, поплювавши, згасили полум’я. Якщо чесно, то хочеться взятися за голову й просидіти так доти, доки інформація хоч якось вкладеться у голові! Вигаданий жираф не тільки повернув Соню на другий поверх її будинку, а ще й став цапом-відбувайлом, на якого можна було звернути перевернуті квіти на балконі сусідки.
Від кожної знаменитості має бути користь! Королівська дворняжка ніколи не думала про свою користь для суспільства, чи ж хоча б для Івана Івановича... © Юлія Шаповал, книжкова блогерка


***


— Привіт! Я розумна собачка Соня. І я обожнюю цей собачий корм!.. — потім подумала і додала: — Та понад усе я люблю сосиски! І помахала хвостиком.
Режисер зупинив зйомку, затупав ногами і зарепетував на Івана Івановича. А потім їх вигнали з телебачення. І додому вони поверталися пішки.
Іван Іванович похнюпився:
— Навіщо ти сказала про сосиски?
— Я сказала правду!
— Дурненька! Тепер тебе не знімуть у рекламі. А корм назвуть «Розумний Бобик».
— То й нехай! — зітхнула Соня. — Обійдемося без цієї собачої реклами!
Та за декілька днів Іванові Івановичу зателефонували з іншого телебачення виробники сосисок. Вони дізнались про прикрість і запропонували зняти Соню в рекламі нових сосисок.
— Сосиски — це навіть краще, — зрадів Іван Іванович.
— А я говорила! — сказала розумна Соня.
По них прислали машину — ще кращу, ніж спершу. І нова студія була гарніша. І людей з кінокамерами — теж більше.
— На шиї у тебе буде гірлянда сосисок, — пояснив новий режисер. — Коли я махну рукою, ти скажеш: «Привіт! Я розумна собачка Соня! “Нові сосиски” — це найсмачніше, що я їла у своєму житті!» І махнеш хвостиком!
— Тільки нічого не переплутай, — хвилювався Іван Іванович. — І виконуй те, що скаже режисер.
— Ясно, — кивнула Соня. 
Соні обгорнули сосисками шию, і режисер махнув рукою.
— Привіт! Я розумна собачка Соня! «Нові сосиски» — це найсмачніше, що я їла у своєму... — тут Соня глянула на начищені туфлі режисера й раптом згадала: — Ні, найсмачнішим був старий черевик, який я знайшла у канаві, коли була маленька!
© Андрій Усачов «Знаменита собачка Соня»