Яким був би сьогоднішній день, якби можна було змінити вчорашній? Здається, чи не всі письменники, які пишуть в жанрі фентезі, хоча б раз замислювалися про це, створюючи паралельні світи, вигадуючи для героїв своїх книжок часопросторові переміщення, описуючи їхню боротьбу з лиходіями, фантастичними істотами або наділяючи персонажів унікальними можливостями перетворень чи різними суперсилами.
Поміркувати разом з авторами про плин часу, його магічну силу та вплив на наше життя, про загадки людської пам'яті й те, що криється по інший бік сновидінь, можна з такими бестселерами в жанрі фентезі українською мовою:
1. «Часодії», «Чароділ», «Лунастри», «Королева часу» Наталія Щерба;
2. «Timeless», «Зільбер», «Замок у хмарах» Керстін Ґір;
3. «Дарителі» Катерина Соболь;
4. «17 — Книги спогадів» Роуз Сноу;
5. «Алея — дівчина води» Таня Штевнер.
Та-от відповідь на це питання точно є у сучасної німецької письменниці Моніки Пец. Тож пропонуємо уривок із першої частини «Невидиме місто» її серії «Серце часу», в якій починається дивовижна історія Гелени — дівчини, яка втратила батьків у страшній аварії, жила зі своєю тіткою та молодшими сестрами, боролась із гикавкою, що виникала в найбільш неслушні моменти, розгадувала таємниці разом із найкращою подругою Боббі, яка завжди мала відповіді на все, полюбляла гандбол... Аж раптом героїня натрапила на незвичайний годинник із вісьмома стрілками, в її житті з'явився таємничий хлопець Данте, за допомогою хронометру вона опинилася в магічній місцині під назвою «Невидиме місто».
Без спойлерів!
***
«Гелена почувалася так, наче зараз було Різдво, Великдень і її день народження одночасно, ніби вона отримала «відмінно» з математики, запхала голі ноги в теплий пісок, виграла в монополію чи взагалі переживала все прекрасне, що з нею коли-небудь траплялося нараз. Її серце вистрибувало з грудей. Дівчина схвильовано перебирала залишки минулого. Ще ніколи вона не була такою близькою до батьків. Гелена знайшла пошарпану книжку про тактику в гандболі, кросівки, надбите горнятко з іменем Рея, костюм святого Миколая і моторошну ляльку із викрученими ногами і руками, приплюснутим тулубом і зламаними повіками. Поміж старих книжок і кухонних предметів Гелена знайшла і годинник. Дівчина зворушено крутила в руках косооку плюшеву сову з круглим вишневим тільцем, крилами в рожеві цятки й зеленими кігтями. Хтось дбайливо створив цю дивну пташку із решток матеріалів. Тремтячими пальцями Гелена потягнула за кольорову кульку, що висіла на червоному шнурі поміж лап сови. Із годинника залунала жалібна мелодія. У підсвідомості Гелени почали виникати невиразні спогади. Як над нею пропливали хмари, постійно змінюючись, далекі, недосяжні та невловимі. Ця музика належала до іншого світу, до якого дівчина не мала доступу. Вона зрозуміла послання, проте не могла пояснити, звідки взялася ця впевненість: дедалі тихіші звуки вели до її мами. Очі сови розплющувалися й заплющувалися, крила збуджено махали, поки мелодія з деренчанням не зупинилася. Коли Гелена вдруге смикнула за кульку, зотлілий шнур розірвався. І як вона потім не тиснула і не трясла, дівчина більше не змогла видобути з годинника і звуку. Проте її дратувало інше. Усередині сови ніби щось рухалося. Крізь наповнення їй вдалося намацати прямокутну коробочку, в якій, коли вона трясла сову, калатав якийсь предмет.
Гелена здригнулася від гучного звуку. Десь гупнули двері. Дівчина проігнорувала можливу небезпеку. Вона поставила на карту все, рішуче пропхала вказівний палець крізь тендітний боковий шов і дістала вату із живота сови. Це було не так уже й швидко зробити. Вона роздирала матеріал, поки не утворилася достатньо велика дірка, аби витягнути той предмет. Гелена допитливо крутила в руках довгасту коробочку. На темно-зеленому оксамитовому тлі виблискувала витиснена золотом восьмикутна зірка. Дівчина обережно підняла кришку скриньки, і першим, що вона знайшла, був пошарпаний гарантійний талон, підписаний прізвищем її мами. Під ним лежав чудернацький восьмикутний годинник і виблискував, як новенький. Гелена трепетно провела пучками пальців по дорогоцінній на вигляд речі. Браслет годинника складався із тендітних срібних часток, гладеньких і холодних на дотик. Гелена не помітила ані подряпин, ані слідів його використання. Коли вона витягла годинник з упаковки, то з подивом виявила, що він був ще й напрочуд легким. Можливо, браслет був виготовлений із нового міцного матеріалу для літаків, що в тисячу разів тонший від людської волосини? Нещодавно Боббі, яку так цікавили корисні копалини та мінерали, готувала реферат про цей новий чарівний метал. Проте циферблат годинника видався Гелені ще незвичайнішим, ніж його вага. Замість звичної шкали, цифри повторювалися від нуля до дев’яти, закручуючись у довгу спіралеподібну змійку. Вісім майстерно прикрашених стрілок різного розміру вказували на вісім різних цифр. Навколо циферблата були розташовані кнопки, які, найімовірніше, відповідали за їх налаштування. Що це таке? Може, новий «Apple Watch»? Найновітніший технічний ґаджет? Гелена ще раз глянула на гарантійний талон. Купили його двадцять років тому, у вересні 1998 року.
Дівчина обережно натиснула пальцем верхню кнопку. Циферблат засвітився червоним, одна зі стрілок почала навіжено обертатися, а тоді знову стала на попередню позицію. Налякавшись, Гелена передумала продовжувати свої експерименти. Тільки б його не зламати! Вона покрутила годинник і тихо зойкнула: на звороті був чітко вигравіюваний набір цифр 4477. Під ним простим шрифтом була написана присвята. Шість літер, ім’я. ГЕЛЕНА. Це що, був її подарунок? Як таке можливо, якщо його купили за роки до її народження? Може, у житті її батьків існувала ще якась Гелена? У мить, коли вона саме хотіла приміряти годинник, ролетні ворота піднялися. У яскравому зустрічному світлі вималювалися два силуети…» ©
