Я ще не зустрічала людей, які б жодного разу не намагалися розтлумачити хоча б один сон. Інколи досить страшно вбивати у пошуковій стрічці: «падаю зі скелі або ж тону в озері, що це може означати?» Скільки б не було наукових пояснень цього феномена людського підсвідомого, сни завжди будуть турбувати або ж навпаки, змушуватимуть плакати від щастя. Розповсюдженою є думка про те, що сон — це найперше, відпочинок мозку від перевантаження, бо саме він допомагає оновитися для роботи наступного день. З позиції логіки — достатньо вагомий аргумент. А де ж ті винятки з правил?
Пройди крізь сон
Я можу тільки уявити, як складно майже кожного року змінювати школу, звикати до нового помешкання і цей ланцюжок можна не переривати ще довго. Мама — літературознавець (із двома вченими ступенями), а всім відомо: науковці такі енергійні, що мають натхнення та готові читати лекції повсюди, куди їх запрошують. Тільки вдумайтеся: до липня дівчатка жили в Преторії, а доти — в Утрехті, Гайдерабаді, Единбурзі та Мюнхені. Батьки розлучилися сім років тому. Тато — інженер із такою ж «хворобою непосидючості», як і мама. Дуже складно розриватися між татом та мамою, а ще гірше, коли мама зустрічає своє нове кохання і схоплює трішки «рожевої хвороби». Дівчата все ж хотіли спочатку встигнути подорослішати, а потім вже відпустити маму «у вільне плавання». Та не може виникати в нашому житті таких обставин, із якими б ми не впоралися. Історія набирає обертів саме після першої зустрічі з містером Зміною та його дітьми Грейсоном та Флоренс. У день під назвою «Перша зустріч» діти дізналися, що Ернест і мама будуть жити разом, а відповідно, вони теж опиняться під одним дахом.
«Моторошно вже від самої думки, що кожен, у кого є бодай якась моя особиста річ, може отак запросто вдертися в мої сни. Це було навіть гірше, аніж думка про те, що хтось читатиме мій щоденник сновидінь. У мене раптом з’явилася нагальна потреба забити ці двері дошками, начепити навісних замків і приставити до них величезного сторожового пса…»
Єдине, що вказувало на правдивість подій: те, що Лів бачила у снах, рано чи пізно підтверджувалося у реальному житті. Мені здається, що так недовго й здоровий глузд загубити. Як виявилося, то цей клубок почав намотуватися тоді, коли Генрі, Грейсон, Артур, Джаспер і Анабель вирішили зіграти у гру; награлися вдосталь, як потім виявиться. Один сон змінював інший і так по колу, Лів вже й сама заплуталася, що від неї потрібно тим хлопчакам. Не думаю, що тільки її незаймане тіло… І взагалі, що це за ігри з потойбічним світом та злими силами? Ось що може статися, коли опиняєшся не в тому місці й не у той час. А чи готові читачі до того, що ця історія теж просто чийсь сон? Я веду до того, що не всі загадки будуть розгадані…
© Юлія Шаповал, книжкова блогерка
