Усе, що стається з нами, не має за собою філософського навантаження. Події просто трапляються, навіть якщо це вкрай сумні події. Та навіть якщо вони трагічні, все ще немає сенсу відшукувати у них сенс (перепрошую за каламбур). Так думаю я, але так не слід думати героям першої частини серії «Нетрі» Нови Гілл, бо, як дізнаємось ми з книжки, найменша дрібниця рятує життя.
«Покинутий будинок» Нови Гілл — містично-романтична підліткова історія, перша частина трилогії «Нетрі». Авторка одразу бере бика за роги й дає зрозуміти читачеві, що «розгону», занурення в контекст чи передісторії не буде. Усі події стаються тут і зараз, без передумов, без вагань, стрімко та емоційно. Читач у цьому переконується, коли на третій сторінці йому впадає в очі таке: «А посеред вулиці на землі лежить мій мертвий брат-близнюк». В епіграфі письменниця цитує вірш швейцарського письменника 19-го сторіччя К. Ф. Маєра:
«Від смерті тікав я до лісу,
Здичáвілий загнаний звір,
Крізь рівні стовбури й віти
Там сонця потік струменів.
І ось лежу я без сили. Дивлюсь:
Каміння, мох й багровіє цвіт,
Чи це я кров’ю стікаю?
Чи це лишень присмерку світ?»
Смерть, кров, передчуття небезпеки… Загнаний звір — це головні герої книжки, що тікають від смерті? Але чому до лісу? Наскрізна тривожність — я б так описала загальний настрій роману.
Нетипова будова книжки зацікавить навіть досвідченого читача. Видання «Покинутий будинок» поділено на шість епізодів, де кожен новий розділ подається з вуст одного з героїв. Таким чином, ми маємо змогу почути історію, побачену різними людьми. Створює відчуття напруги й відлік за часом та днем у книзі. Текст скидається на газетний репортаж; така собі гонзо-журналістика.
«Найсумніша» риса видання, як на мене, короткість. Я прочитала книгу за один вечір, вже й очі пекло від утоми та я не могла відірватись від містичної історії. Таке трапляється вкрай рідко, тому можу лише похвалити авторку за якісну підліткову літературу. Історія, власне, ось така.
Шкільні завдання до добра не доводять. Вони доводять до сказу.
Іра та Ваньо — близнюки. Колись вони мали міцний зв’язок, якому тільки можна позаздрити, він утворюється між по-справжньому близькими людьми. Їх навіть називали Іваною: разом проти всього світу, вони були одним цілим. Однак із часом стались події, що порушили їхню близькість. Іра почала зустрічатись з колись ліпшим другом Ваньо Маріусом, на якого зчинив напад невідомий тип.
Зав’язка роману швидка та динамічна. Головні герої рушають до лісу за шкільним завданням з біології у складі декількох груп. Посварившись з Ірою, Маріус покидає близнюків. Більше в книзі він з’являтиметься хіба що в спогадах. Однак, до брата та сестри приєднується Марк, студент-практикант, що організував цю вилазку.
Він настановляв: «Що глибше ви зайдете, то більше таємниць вам відкриється», не здогадуючись, що згодом мова піде не про лісову екосистему. Парадоксально, що учням в лісі слід було прислухатись до комунікації рослин, розшукувати підземельну мережу рослин, а виявилось, що вони втратили зв'язок із навколишнім світом і один з одним.
Чим далі вглиб, тим сильніше друзі переконуються, що заблукали. Марні пошуки приводять їх до занедбаної будівлі легеневого санаторію радянських часів, де їм судилось провести наступні п’ять днів чи залишить тут навіки…
Хто пише такі моторошні історії?
Бодай якихось відомостей про письменницю можна дізнатись хіба що на її сторінках у соцмережах. Сучасна німецька авторка Нова Гілл має стильний профіль в інстаграмі, де на аватарці — перша книга серії «Нетрі». Жодних відомостей про особисте життя, факти біографії, інтерв’ю не знайшлось. Але те, що таки знайшлось, теж цікаве:
1. Музика. В одному з дописів вона розказала, що слухала музику під час написання роману й деякі треки пасували сценам і вводили авторку в «транс». Пригадуючи зміст «Покинутого будинку», мені подумалось, що композиція «Ocean tree» групи Feathered Sun (feat. Christopher Schwarzwalder, Nu u Raz Ohara) підходить для першої сцени книжки, де персонажі блукали лісом. Певні композиції нагадували ембієнт — треки, що поліпшують когнітивну роботу, зазвичай їх вмикають під час навчання чи роботи за комп’ютером. Медитативний повтор ритмічних ланок, поступове збільшення семплів, незмінна барабанна партія, на яку нашаровується все інше — це нагнітає атмосферу. До речі, одна з композицій, а саме «Escape» Junkie XL, була саундтреком до «Шаленого Макса» (реж. Джордж Міллер) — бойовика з Томом Фарді в головній ролі.
2. Кінець? Авторка написала три альтернативні завершення трилогії й надсилала їх у конверті тим, хто замовив книжку з автографом. Чудова, на мій розсуд, ініціатива.
3. Стівен Кінг. За останнім, наразі, постом ми дізнаємось, що серію «Нетрі» надихнув роман Стівена Кінга «Дівчина, що кохала Тома Гордона» — книга про бідолаху, яка заблукала в лісі та розмовляла з марою відомого бейсболіста.
Посеред них зрадник?
Може здатися, що головних персонажів тільки двоє. Іра — знахідка для маніпуляторів; рефлексує без упину та почувається винною через розлад у стосунках Маріуса та Ваньо. Але дівчина має здатність перетворюватись у «людину дії», рішучу, відчайдушну. У найвизначнішій сцені роману саме вона бере на себе відповідальність. Ваньо — підкреслено впевнений у собі, але не зарозумілий, справляє враження більш дорослого, емоційно зрілого та стабільного. Марк може бути дуже різним, я відчуваю, що з ним щось не те. Боюсь, він має відношення до містичних подій. Гадаю, в наступних частинах він ще себе покаже.
Оглядаючи будівлю, до загубленої трійці приходить ще одна група людей, вкрай несхожих. Що їх об’єднує — невідомо, й між собою вони не ладять. Тео, Альва, Рікарда, Поль, Генріке, Тім. З часом ми дізнаємось, хто кому симпатизує, хто з ким об’єднується. Як у будь-якій соціальній групі, виникає лідер, опозиція й комунікацію підлітків супроводжують суперечки, боротьба за авторитет. За прихильність інших претендують Марк, Тео, Ваньо, але постійна зміна настрою, містичні події не дають закріпитись на «посаді» вожака. Ще й на додачу епізоди з життя нагадують про себе найнеприємнішим чином: «Це був він. Я його впізнав. Шрам на чолі. Я б розпізнав його з тисячі. Це він два місяці тому напав на Маріуса».
Ще дубль, будь ласка
Авторка майстерно виліплює моторошну атмосферу через деталі та відчуття: «Двері зі скрипом прочиняються. Від цього звуку зводить зуби». Якщо порівняти книжки з жанрами кінематографа, то видання Нови Гілл скидається на фільми жанру знайденого кадру. Це такий радше піджанр кінематографа, в якому відеоряд зображується нередагованим, а сюжет подається ніби загублений творцями й знайдений іншими людьми: клаптики історії, ніби неважливі розмови, відсутність «правильного» світла. Вікіпедія підказує, що більшість стрічок такого жанру належать до фільмів жахів. Що ж, так і є. Проте відмінність книжки Нови Гілл у тому, що жоден діалог чи епізод не потрапив до видання помилково. Навпаки: немає дрібниць, немає неважливих слів чи дій, усе пов’язане між собою, все вартує уваги.
Символи, які самі собою з’являються
Нова Гілл розкидала символи за сюжетом. Ваньо бачить знаки культу Вікка і ні з ким не бажає ділитись знахідками, а сам пояснити собі що вони значать, не може. Один зі знаків культу зображено на палітурці — коло з напівколом вгорі. Думаю, у наступних частинах стане зрозуміло, до чого там вони.
«Ми в небезпеці. Будемо оборонятись»
З гордістю відзначила, що підлітки не склали руки, хоча, з іншого боку, їм нічого й не залишалось, як захищатись. У пошуках їжі, джерел води та зв’язку з навколишнім світом вони досліджують будівлю санаторію. Щодень двійко з групи рушає на пошуки виходу з лісу, але доріжка приводить їх назад до санаторію. Іноді їм щастить. Наприклад, один з персонажів знайшов бункер із провіантом. Строки придатності на етикетках продуктів підказують, що хтось поповнював запаси їжі та відбувалось це нещодавно.
Дах поквапом почав підтікати
Окрім логічних негараздів, скажімо, не можна помитись, туалет просто неба в кущах, спання тільки на бетоні, зігрітись можна біля багаття, персонажі мають протистояти таємничим силам. Один учасник ледь не потонув у болоті, зграя псів у лісі мало не розтрощила підлітків, але виявилась лише примарою, на члена групи напала божевільна людина, одного з персонажів поранено, повідомлення від неживих істот радіоприймачем, привид із характерним хрипом — мене трохи лякає, що це тільки початок історії, а вже відбулось стільки невідворотних подій, «замішаних» на містиці.
Цікаво було спостерігати за реакцією персонажів на стрес. Стомлені, знесилені, на межі нервових зривів підлітки перебувають у процесі розвинення психозів: галюцинації, емоційна нестабільність, а найголовніше — нездатність критично оцінювати ситуацію й свою поведінку, виснаження й постійний страх. За таких обставин люди шукають опору в стосунках із близькими, ну хоча б з тими, кому можна довіряти.
Втрачений зв’язок. Абонент недоступний.
«Жоден з нас не робить нічого, щоб ми знову стали Іваною» — констатує Іра і в її словах відчувається образа за відмову від близькості, туга за безтурботністю та відчуттям кревності. Іра намагається повернути загублену близькість з братом-близнюком, але раз по раз натикається на «стіну»; емоційний зв'язок порушено. Існує якась таємниця, злам у минулому, який не дає їм поновити стосунки. Ваньо, навпаки, жадає, аби сестра скоріше набула самостійності, навчилась не озиратись по сторонах. Однак, обидва мовчки сумують за часом, коли розуміли одне одного без слів.
Алло, алло!
Кінець першого тому серії «Нетрі» настільки неочікуваний, що його можна порівняти із раптовим припиненням розмови через телефон. Я майже почула звуки полишеної слухавки. Пік-пік-пік…а за тим звуком — страх невідомого та купа питань.
«Покинутий будинок» Нови Гілл — сучасний динамічний роман, що подарує години «якісного» читання. Ви точно не змарнуєте свій час за книжкою. Побачимо, куди заведе нас ця історія, в які хащі, в які нетрі. Допоки нам залишається чекати на продовження й сподіватись, що бодай хтось із підлітків вціліє.
Олена Агєєнкова, книжкова блогерка
