Чи гуляли ви коли-небудь у весняному лісі? Земля спрагло ніжиться у теплих іскринках сонячного проміння, луною розливається дзвінкий посвист птахів, що здалека прилетіли додому, стиха шелестить замріяний лагідний вітерець, радісно дзюркочуть струмочки, поспішаючи підживити річку, спурхнуло й затріпотіло крильцями сонечко; дерева, оповиті поспіхом розталих бурульок, вбираються у зелені шати, повітря насичене п'янкими пахощами цвіту — природа прокидається від зимового сну...
Нова книга для дошколяриків та учнів молодшої школи з творами видатного українського класика Василя Сухомлинського «Бджолина музика» запрошує вас до прегарного світу, сповненого тепла, доброти, турботи й щирої любові, який оживатиме щоразу, коли ви будете перегортати нову сторінку. Адже тоді, коли малята з батьками читають разом про життя рослин, звіряток й пригоди інших дітлахів, повсюди звучить натхненна мелодія пробудження, надії та краси.
***
Усе в лісі співає
Навесні ми пішли до лісу.
Зійшло сонце, дихнув легкий вітрець, і всі дерева в лісі заспівали.
Кожне співало свою пісню.
Береза співала ніжну пісню. Слухаючи її, хотілося підійти до білокорої красуні й обійняти її.
Дуб співав мужню пісню. Коли ми слухали пісню дуба, нам хотілося бути сильними й хоробрими.
Верба, що схилилася над ставком, співала задумливу пісню. Прислухаючись до пісні верби, ми подумали, що прийде осінь і листя з дерев осиплеться.
Горобина співала тривожну пісню. Ця пісня навіяла думку про темну ніч і бурхливу грозу, від якої гнеться тонка горобина, сподіваючись на захист землі.
Ось які пісні почули ми в лісі.…
Хто став героями книжечки
Видання складається з коротеньких оповідань про пташок, комах, дерева та квіти, сонце, вітер і сніг, дітлахів та дорослих, наприклад: про матусю, у якої найдобріші очі й найласкавіші у світі руки, про бджілок-трудівниць і щойно народжене курчатко, яке захоплюється різнокольоровим світом, про клен, який чекає на весну-красну, ранок на пасіці, куди поспішають мурахи та інше.
Мудре авторове слово промовляє також і через казки про Сороку-білобоку, Зайчика і Місяць, Бджолу, яка стала золотою, найледачішого Кота у світі; про те, звідки взялися білі хмаринки у синьому небі, навіщо Півнику гребінець і хто насправді сипле на землю білі сніжинки.
***
А що там за лісом
Мені пригадується весняний день. Сяє сонце, ласкавий вітерець шепоче в листі дерев. Співають пташки, щось шелестить у лузі — тихо-тихо, ледве чутно. Я сиджу на високій степовій могилі й слухаю, як шумить весна.
Переді мною — зелені лани. На обрії — ліс.
— А що там, за лісом? — питаю старшого брата.
— Поля, села... — каже брат. — А за ними знову ліс.
— А за тим лісом — що там?
— Дніпро. Велика наша ріка Дніпро.
— А за Дніпром що?
— Знову поля, села, ліси.
Це було тоді для мене найбільше відкриття світу. Мене вразило, що світ такий широкий. Мене зворушило, що така велика, багата Україна...
Чого навчає «Бджолина музика»
Письменник вдало поєднує дотепний зрозумілий дітлахам гумор та повчання, веселі історії чергує з такими, над якими варто замислитися: він говорить про корисні й погані звички, культуру та вихованість, про емоції, почуття й людські чесноти, виховуючи маленького читача відповідальним, чесним, працьовитим, готовим рятувати беззахисних, захищати слабших і допомагати старшому поколінню.
***
Як дівчинка образила Букваря
Дівчинка пішла до школи. Мама дала їй Буквар. Новенький, із яскравими малюнками. Швидко навчилась дівчинка читати. Закинула Буквар, лежить він поміж давніх газет. Боляче йому, Буквареві.
Якось прийшла дівчинка зі школи, поклала ранець, пообідала. Відкрила ранець, вийняла книжку з червоними вітрилами на обкладинці й читає. Коли чує, хтось говорить тоненьким-тоненьким голосом, як маленька дитина:
— Чого ти про мене забула, дівчинко? Адже я навчив тебе читати.
Здивувалася дівчинка: як це Буквар заговорив? Вийняла його з-під газет. Стало їй шкода Букваря. Витерла пил із його обкладинки й каже:
— Пробач мені, Букварику. Я все життя пам’ятатиму, що ти навчив мене читати.
Поставила Буквар на полицю. Від того часу він стоїть поруч із найцікавішими книгами...
У своїх текстах у «Бджолиній музиці» Василь Сухомлинський чудово змалював світ очима дитини. Його герої:
- допитуються у мами, як все існувало до їхнього народження;
- щиро дивуються, чому всі відірвані вночі «зимові» аркуші на календарі зранку не наблизили приходу весни;
- захоплюються вчинками однокласників, які повертають пташенят у гнізда на високому дереві, геть забувши про власні страхи;
- переймаються, що після появи братика маминої любові не вистачить на двох;
- шанують стареньких — дякують бабусі за смачний борщ, ба навіть він був дещо пересоленим;
- піклуються про природу, а тому не викидають сміття у лісі, допомагають саджати молоді дерева, дарують пташкам свою стареньку шапку, щоб ті звили у ній гніздечко, й захищають кошенятка від злого собаки;
- вірять, що книжки оживають, і тоді казкове мишеня вночі зможе вполювати справжній кіт, а буквар дуже засмутиться, бо коли учні подорослішають, більше його не читатимуть;
- дивуються, чому вчитель бачить на малюнку маленьку корову і не розуміє, що довкола неї — молоко, а не білий аркуш.
***
Що таке щастя?
Мама запитала мене:
— Що таке щастя?
Я відповіла:
— Щастя — це коли ніхто з дітей не плаче.
І ще тоді щастя, коли маленьких співочих пташок ніхто в клітку не садовить. Бо в клітці не може бути щастя. Щоб мама ніколи не плакала й не журилася — це щастя. Бо коли мама журиться, то і в мене сльози на очах...
Уроки для душі Василя Сухомлинського неодмінно знайдуть відгомін у дитячому серці, адже в них йдеться про те, що у справжній дружбі немає місця для заздрості, допомагати іншим дуже просто, якщо побороти лінощі, можна побачити безліч неймовірного, а наполегливі зусилля завжди увінчаються успіхом!
