Маю дві новини для вас. Перша: Роуз Сноу — це псевдонім. Друга — під ним пишуть дві авторки: Ульріке Майгофер та Кармен Шміт. Вони живуть на відстані майже тисяча кілометрів одна від одної, отож серія «17 — Книги спогадів» натхненна відразу двома європейськими містами — Віднем та Гамбургом. Серія містить чотири томи, з яких українською перекладено перший.
Знайомство новеньких та дивні картини першого дня
Головну героїню «Першої книги спогадів» звати коротко та по-молодіжному Йо (скорочено від Йоганни). Школярка переїжджає щопівроку до нового міста через постійну зміну батькової роботи. У новому класі дівчинка знайомиться з чемним, милим, приємним Луїсом, котрий виявляє неабиякий інтерес до неї. Проте увага самої Йо зосереджена на замкненому красунчику Адріанові. Дивакувата поведінка, мовчазність, його проникливий погляд аж морозом проймають та змушують серце несамовито калатати. Герой любовних снів Йо нагадує Едварда із «Сутінок»: хижий погляд, гарна статура, ворожість. Новоспечена подруга Конні — пухкенька зірка інстаграму — запевняє, що ніхто ще не зацікавив Адріана більше, ніж новенька в класі Йоганна Лінднер.
Улаштувавшись в Гамбурзі, батько будує стосунки з Леа — давньою знайомою з університету. Вона була знайома з мамою Йо та знала, як та загинула, але раз по раз відмовляється розповідати подробиці автокатастрофи. Ще й як на зло, остогидлий однокласник Фінн, недоумок та грубіян, виявився сином імовірної майбутньої мачухи Йо. «Безглуздо копирсатися в минулому, навіть якщо йому всього якихось п’ять хвилин» — каже головна героїня, і я цілковито з нею погоджуюсь.
Потрібен час, щоб все обміркувати
Як це працює? Йо торкається пальцями зап’ястка іншої людини — і школярку неначе всмоктує якась аномальна енергія (хотіла б я подивитись на сеанси спогадоблукань під час карантину). Там, в іншому вимірі, холодніше, а кольори, звуки, запахи, думки та вирази обличчя набувають іншого сенсу.
«Шкільний коридор з учителькою зник, натомість я стояла посеред бурхливого поля високих сріблястих трав. Стебла м’яко гойдалися від вітру, й рівнина простягалася аж ген до самісінького обрію. Важко переводячи подих, я роззирнулася довкола. Наді мною розкинулося жовте небо з мерехтливими зірками, воно було зовсім не таким, як те, що я досі бачила у своєму житті. Хмари наді мною рухалися неприродно швидко.
Серце калатало в грудях. Та де ж це я врешті-решт?
— Агов? — погукала я.
Мій голос звучав дуже дивно в цьому місці. Так, ніби слова існували тільки у мить, коли я їх вимовляла.
— Агов? — вдруге гукнула я, і в мене знову було таке відчуття, ніби мій голос потонув у морі сріблястих трав навкруги.
Кілька сріблястих стебел на бурхливій рівнині відсвічували іншим кольором, радше золотавим, і я обхопила себе руками. Де це я? І що тут відбувається? Невже це мені сниться?..»
У спогадах інших людей Йо може бачити саму себе, чути розмови, навіть промовляти до свідомості людини, немов нашіптуючи ідею-фікс. Гадаю, Леонардо ді Капріо з фільму «Початок» узяв би її до своєї команди.
Жанр романтичного фентезі передбачає яскраву любовну лінію та фантастичні події на кшталт мандрів століттями чи прояву суперздібностей. Якщо з першим все ок, і правильно вибудована інтрига лоскоче нерви, то атрибутів фентезі-історії виявилося замало. Усього сім коротеньких спогадів без значного впливу на сюжет. Але ж це тільки початок книжкової серії. Далі — більше.
Що мали означати ці сні
Від крижаного відчуття своєї «інакшості», несхожості на інших потерпає багато підлітків, а їхнє відсторонення часто стає приводом для булінгу. На щастя, у класі ніхто не здогадується про дар Йо. Ніхто, крім Адріана. Бо, як з’ясується на передостанній сторінці, він теж причетний до світу «особливих» людей.
Адріан зробив глибокий вдих, і скидалося на те, ніби він мав переконати самого себе, що його наступні слова були правильними.
— Я покажу тобі це. — Він зробив паузу. — Але це вперше і востаннє.
Я наморщила лоба.
— Що ти мені покажеш?
— Що насправді сталося того вечора після вечірки.
Його слова були недвозначними, і все ж знадобилася хвилинка, щоб я збагнула їхнє значення.
— Як ти збираєшся мені це показати? — прошепотіла я, раптом відчувши, ніби маленький хол перебуває під високою напругою.
— Ти знаєш як. — Його голос звучав глухо, навіть ще нижче, ніж зазвичай.
Я відчула, як зненацька мене кинуло в жар, і мимоволі відсахнулася на крок назад. Адріан помітив мою реакцію, і його обличчя стало непроникним.
— Ти не довіряєш не тій людині.
Він зняв куртку, і на мене війнуло його свіжим і водночас терпким запахом.
— Сама переконайся...»
Читати пригоди школярки цікаво. Жваві діалоги, сповнені молодіжного сленгу, помірно ванільно-солодкуваті сцени першого поцілунку та обіймів відповідають віковій позначці 14+. Неоднозначні амплуа «гарний-поганий», мінливість у ставленні героїні до оточення змальовані реалістично та нагадують звичайні переживання школярів. Рис екшену книзі додають сцени бійок, підліткові сварки, що «забезпечують трафік» сюжету, якщо говорити телевізійною мовою. Готуйте попкорн. Не всі загадки розгадані, не всі таємниці вдається зберегти...
© Агєєнкова Олена, книжкова блогерка
