Новинка про чотирилапих друзів з «Вівсяної банди» — «Пірати зі стайні»! Улюблені герої цієї яскравої книги для дітей молодшого та середнього шкільного віку Шоко, Кекс, Оле та інші поні й коні готові до нових пригод. Створила захопливу історію, з перших сторінок наповнену щирою любов'ю до тварин, німецька сучасна письменниця Суза Кольб, а барвисті ілюстрації належать художниці Ніні Дуллек.
Де вона — найкраща у світі оселя?..
Так давно не бачила моря, що читати українською про морські пригоди поні було дуже цікаво. Уявіть-но собі, поні їдуть відпочивати на пляж… Звичайно, увагу людини приверне сонечко, тепла вода, морський бриз врешті-решт. Але ж ми добре знаємо з попередніх частин, що Кекс, Шоко й Тоні чекають зустрічі зі своїми друзями в Даммбюлі. Уважний читач буде пам’ятати, що ці поні незвичайні, у них на хвостиках «магніти», які «притягують» пригоди. Перша сталася на зупинці: двоногі хотіли перекусити, а поні мали можливість полежати або ж поспати. Останнє і наша вівсяна банда анітрохи не поєднуються, тим паче, коли на горизонті смачненькі яблучка й соковита травичка. Двоногі ніколи не лякали поні, тим паче Шоко чудово впорався з «місією» Бруно — налякав людей, які намагалися зазирнути в коневіз.
Знайомство з новенькими та пляжні витівки
«Ми приїхали!» Найкраща новина за день. Шоко відчув, як затріпотіли метелики всередині від думки, що він скоро побачить своїх друзів. Але за законами людського світу після гарної новини завжди знаходиться «така собі» або ж геть погана. А тут раптом аж дві «таких собі» новини. «Шо гето за чужиї кони тута?» – це перша з них, яку мимохіть оголосив Тоні, а друга стала її логічним завершенням: чужі коні були, а своїх, рідненьких, не було.
Справжня пригодницька відпустка завдяки нашим поні!
Чвак-чвак, Шоко й Кекс вирушили у подорож. Але те «чвак-чвак» різко змінилося на «хлюп-хлюп», що аж чайки злетілися подивитися на цих «морських коників». Залишається тільки уявити обличчя Кекса, який кричав до Шоко: «Що тепер робитиииии?..» Добре, що пташки не такі вже й дурні створіння, як ми могли б собі спершу подумати. Одна з них підказала поні дорогу до піщаної мілини. Вода зійде завтра вранці… Довгенько треба чекати, так і з голоду недовго вмерти або від спраги. Яка дивовижа: побачити двох конячок на маленькому острові та дізнатися, що вони припливли на фестиваль.. Але ж чи може йтися про покарання, коли друзі зустрічаються після тривалої розлуки?
Я думаю, найцінніше, що має людина – це друзі, рідна душа, а як до неї дістатися, то другорядна справа, головне – її будь-що не втратити!
© Юлія Шаповал, книжкова блогерка
