Здається, більшої нісенітниці, ніж назва цієї книги годі й вигадати. Ну яку школу може відвідувати кудлатий дикун, за одяг якому сяк-так правлять звірячі шкури? Проте, не варто зверхньо ставитись до своїх далеких пращурів, дещо й вони вміли… Хто з нас не бачив популярний мультфільм «Льодовиковий період»? У порівнянні з велетнем-мамонтом та пришелепкуватим лінивцем людей там зображено зовсім небагато. Виправити цю несправедливість взявся італійський письменник Лучано Мальмузі, детально змалювавши життя та побут первісного суспільства в казковій повісті «Неандертальский хлопчик у школі». Власне, дана книга розпочинає серію історій про маленького дикуна та його близьких.


Палкий привіт із Вурмського льодовика — огляд першої книги серії про Неандертальського хлопчика

Головний герой — хлопчина на ім’я Буу, але на прохання цього молодика ми будемо звати його менш лаконічно, проте більш зрозуміло: Неандертальський хлопчик. Взагалі, в поселенні Понурих Ведмедів (саме так зветься плем’я) повно кумедних та красномовних імен: Сліпачок, Блішка, Розумаха, Могутня Рука, Чепурун та інші. З перших рядків хочеться пирскати від сміху, читаючи наївну розповідь хлопчика про своє оточення та дикунський життєвий устрій у цілому. Чого варта лише згадка про «красеня»-тата: «Він був кремезний, неначе бугай, горбатий, як віл…», або опис ідеальної жінки, яка має бути кривоногою та зростом, як ширина її стегон.


Рідна школа у… печері



Не зважаючи на деяку примітивність мислення і вкрай непрості умови життя неандертальців, у них була власна система освіти, яка працювала та приносила свої плоди. Щоправда, інколи на практичних заняттях не так все складалось, як гадалось, і деякі учні ставали здобиччю хижаків, але що поробиш, кожний історичний період має свої труднощі. Уособленням педагогіки (а також бездонного шлунку) у племені є дідусь Черевань, який передає дітлахам досвід поколінь, паралельно вишукуючи, що б поживного вкинути до рота. Відверто кажучи, первісні учні дуже нагадують школярів нашої ери: їм також неохота вилазити зранку з теплого кубельця, аби чимчикувати на уроки, деякі з них теж залюбки бешкетують під час навчального процесу. За порушення дисципліни баламути ризикують потрапити в куток, як і сучасні вередуни, проте у підвішеному стані. Що ж, суворі часи вимагають суворих рішень!

Хоча писемність ще не винайшли, «граніту науки» і без неї вистачає, тож у дикунській школі вивчають такі важливі та корисні дисципліни:

  • Полювання — найефективніший спосіб нагодувати ціле плем’я. На жаль, представники фауни вкрай неохоче жертвують собою задля щастя та добробуту двоногих істот, і щодуху тікають або дають гідну відсіч мисливцям.

  • Збирання — менш калорійна альтернатива полюванню, зовсім непрестижне заняття, яке все ж таки допомагає бодай ненадовго втамувати голод завдяки різноманітним їстівним знахідкам.

  • Риболовля — у прадавні часи була не хобі чи відпочинком, а можливістю отримати хоч якусь поживу.

  • Магічні малюнки — аби перейняти здібності та навички тварин потрібно їх просто…намалювати. Звісно, після цього художник заволодіє духом-захисником звіра і підкорить його. Не вірите? А ви спробуйте, але, майте на увазі, портрет повинен бути максимально схожим на оригінал!

  • Основи архітектури — уміння будувати халабуду в період лютої холоднечі вкрай потрібне для збереження не лише тепла родинного вогнища, а й життя та здоров’я цілого роду.

  • Обробка кременю — цей універсальний мінерал можна використовувати як матеріал для зброї, знарядь праці або прикрас, тому не дивно, що кремінь високо цінувався та був доволі твердою міжплемінною валютою.

  • Заклинання — як протистояти суворому та непривітному світові, маючи лише недолугі списи чи палиці? Звичайно ж, за допомогою чаклунських примовлянь! Не секрет, що для деяких учнів ХХІ століття формули з фізики чи алгебри тотожні магічним заклинанням, які зубрили первісні діти.



Всі ми люди…



Зовні ці приземкуваті бровасто-ікласті особи мало чим схожі на сучасних людей, та деякі риси характеру дикунів властиві багатьом нашим знайомим. Тому можна зробити висновок, що певні вади й особливості людської натури — майже ровесники цивілізації.

  • Снобізм та гонитва за престижем. Родина «мажора» Чепуруна являє собою класичний приклад нуворишів, які понад усе ставлять матеріальні цінності.

  • Допитливість. Всілякі ідеї та винаходи просто сиплються з Розумахи. Меткий розум цього хлопчини не знає спокою, він постійно знаходиться в пошуку відповідей на найрізноманітніші питання.

  • Обжерливість. Так само невтомно, як і Розумахин мозок, працює травна система дідуся Череваня. Цей старий вчитель ладен жерти цілодобово та за будь-яких обставин.

  • Милосердя та чуйність. Дівча на ім’я Тополька не залишить в біді жодну живу істоту, навіть якщо це хиже вовченя, за утримання якого не уникнути покарання від старійшин.

  • Турбота. Велика та добродушна тітонька Байбачиха завжди знає, як підбадьорити дітвору, в її м’яких обіймах можна отримати порцію ніжності та смаколиків.


Завдання: вижити



Попри всю кумедність та деяку наївність оповідок Неандертальського хлопчика, у читачів не раз перехоплюватиме подих від ризикованих пригод далеких пращурів. Погодьтеся, неможливо спокійно спостерігати за дітьми, що загубились у нічному лісі, за маленьким звірятком, яке впало в немилість місцевих «авторитетів» або за спортивними змаганнями племен, коли доля команди висить на волосині. Взагалі, окрім дотепності й легкої іронії, книга лишає присмак тихого задоволення рівнем свого життя. Прочитавши історію неандертальських людей, починаєш цінувати власну домівку та блага цивілізації: наявність комфортного одягу, доріг, опалення та водопроводу, можливість купити їжу в супермаркеті, а не мчати за нею скелястими урвищами, радує навіть той факт, що в наших школах замість списів видають звичайні табелі з оцінками. Як же приємно читати про виживання в екстремальних умовах, зручно вмостившись в м’якенькому кріслі та попиваючи запашний чай! А також дуже вже кортить дізнатись, що ж творитимуть Буу та компанія в наступній частині, присвяченій великому полюванню.


Юлія Бойко, книжкова блогерка