Можна уявити, як при народженні людині до пелюшки кладуть інструкцію, як вижити у цьому світі. Це ніби інструкція до квесту чи до вирішення логічних задач. Колись давно Шекспір сказав, що весь світ — театр, а люди в ньому — актори. Якщо б ми запитали Генрі про визначення поняття «світ», то він би однозначно відповів: «Світ — це гра, у якій важлива, насамперед, стратегія». Так, це саме той Генрі, спадкоємець Сиварда, обранець, герой... Продовження історії цього юнака й інших, уже відомих читачам персонажів, вміщено у третю частину серії «Дарителів». Саме за цю книгу авторка Катерина Соболь у 2017-му році отримала премію «Ozon Online Awards» у номінації «Краща дитяча книга».

Один, два, три — початок... «Гри мудрих» в серії «Дарителі»

Життя у селі завжди здається спокійним та гармонійним. Та ця аксіома точно не про се́ла, описані у «Грі мудрих». Після трьохсотлітнього спокою, люди вже й забули, що таке дива. За цей час жодна тварюка не з’їла жодної курки, а дрізд-розбудильник не виспівував своїх дурнуватих, дратівливих пісеньок. Настав той момент, коли всілякі дивовижі почали потихеньку сповзатися не тільки в міста, але й у села. Життя Генрі стрімко змінилося: звіреня тепер живе у палаці й потихеньку вчиться гарним манерам, до того ж його вчитель — сам принц Едвард. Принц не мусив навчати якогось дикуна з лісу несамовитої охоти, проте для цих двох вже давно був прописаний сценарій. 



***

— Він не встигне, — нерозбірливо прохрипів звір, ледве розтуляючи рота, щоб у нього не залетіли птахи. 

— Я знаю, — тихо промовила Лотта. Генрі ривком подолав ще два метри. Йому залишалося пройти лише якихось десяток кроків, коли Лотта, не обертаючись, простягнула руку в його бік. Її пальці провели по повітрю, наче гладили його, і звір раптом припав до землі, не чинячи опору, коли птахи обліпили його зусібіч. 

— Прощавай, Генрі... — ледве чутно вимовила Лотта. 

Вони зі звіром дивилися одне на одного, не відриваючи погляду. І Генрі майже встиг, він був уже так близько, коли звір підібрався й стрибнув, на якусь мить струсивши з себе птахів, і збив Лотту з ніг. Почувся нудотний хрускіт, і крізь миготіння пташиних крил Генрі побачив, що звір ударив Лотту потилицею об край скрині. Вона повалилася на бік, і птахи одразу розлетілися. Більше їх тут ніщо не утримувало... 


***



У тій печері, де сиділо чудовисько, вирішилася доля всього Королівства. Сплачена велика ціна, але то був не кінець. Над тілом Лотти роїлися птахи та потроху зникали, Генрі зовсім бракувало сили, звір лежав нерухомо, очевидно, що він вже ніколи нікому не зашкодить. Освальд стояв поруч із Джоанною, на їх устах було лише одне слово — межа, перетнувши яку його злий батько зможе повернути собі абсолютну владу. Генрі відчував, що Освальд зрадить, повсякчас чекав моменту, коли це станеться. У відповідь син отримав: «Пробач, я цього не хотів, проте пошкодую, якщо не використаю цей шанс».

Не знаю, як Генрі зміг пережити зраду батька, але ж те, що він дізнався згодом, змусило мене нервувати ще більше, ніж під час кожної їхньої пригоди. Стосунки Едварда й Генрі значно покращилися... Може, вони відчули між собою якийсь особливий зв’язок? Після повернення до палацу, на героїв чекали не тільки почесті, але й знову погані новини від Барса: Освальд заволодів цінною річчю, проте найбільшу кривду він вже завдав. Я думаю, ви розумієте, кого це стосується, адже у короля Лоренса було два сини й обидва володіли дарами, а молодший мав Дар вогню...