Якщо задуматися про швидкоплинність нашого життя, то найімовірніше, можна впасти у депресію. Жарти жартами, та більшість психологічних опитувань говорять про те, що можна перелічити на пальцях, скільки разів на тиждень люди радіють звичайним дрібницям.
« — Настрій? А для чого? — Алоїз витягнув із паперу товстенькі шматки ковбаси із салом.
— Ой, Алоїзе, я тебе прошу. Невже тобі все треба пояснювати? Настрій — це ж найважливіше! Святкова атмосфера! Тепло і затишок! — обурювався Собакевич.
— А хіба без нього Різдво не прийде? Без отого настрою? — зацікавився Киціан, облизуючи папір з-під ковбаси.
— Не знаю. Я ніколи не перевіряв. Але не хочу ризикувати…»
Як сумно каркає ворона!
Як би хто не виправдовувався, причина поганого настрою, невдоволення собою завжди є. От потрібно було Іполиту знайти в інтернеті фотографії своїх друзів. Як на мене — це корінь усіх поганих настроїв нашої планети. Справа в тому, що його знайомі з «Собачої будки» (версія собачих соціальних мереж) надзвичайно цікаво проводили свій вільний час, робили красиві фотографії, ділилися цим у мережі. Тільки подумайте, яка фотографія приверне більше уваги: «Я радію, що приготував смачний обід» чи «Я найкращий дресирувальник миші»? Якщо чесно, то я уявити не можу, що має робити миша на останньому фото, проте, виходячи з назви, вже дуже хочу подивитися.
Я розумію цього бідного пса. Він занудьгував так, що навіть ворона втрутилася у перебіг подій, проте тільки роздратувала Іполита й порушила складання мега-позитивної пісеньки про «ідеальний поганий день».
«Киціан метнувся до вікна, але ворона цієї миті так спритно притулилася до товстої гілки, що її неможливо було побачити серед сіро-чорного краєвиду за вікном.
— Там немає ніякого пташиська! Собакевичу, бідолахо, ти мариш. Потрібна допомога! Я мерщій зганяю по лікаря! — мовив стривожений Киціан і спритно кинувся до дверей.
— Та не метушись ти так! Киціане, ти страшенний панікер, — гавкнув Собакевич уже нормальним голосом і зняв із голови компрес.
— Так ти не хворий? — зовсім розгубився Киціан.
— Ні. Просто в мене поганий день, — промимрив Собакевич.
— То це все не насправді? А що ж термометр? — Киціан закліпав очима.
— Ні, це тільки… теє… така декорація, — сказав трохи засоромлений Собакевич.
Киціан хотів нявкнути щось дошкульне, та враз передумав. Бо деколи саме так роблять справжні друзі. А потім вони замовили по телефону котячо-собачу піцу і до самого вечора голосно читали словник синонімів. Вони відкрили в ньому багато кумедних слів, яких раніше не знали, наприклад, таких, як «іпохондрик». І їм було дуже весело...»
Про що б собі помріяти…
Час так швидко біжить… Після осіннього, сумного дощу приходить казкова пора. Погано, коли радість швидкоплинна, коли важко її відшукати у буденності, коли ти її просто не помічаєш. Людині потрібно так мало, а вона завжди пнеться зі шкіри у пошуках чогось дивовижного. Прикро, коли немає мрії, коли не здійснюється те, чого бажаєш. А може, ми просто не помітили, як диво вже сталося?
© Юлія Шаповал, книжкова блогерка
