Спогади стають досвідом, на який ми спираємось у вчинках та рішеннях. Героїня другого тому «17 — книга спогадів» Йоганна Лінднер продовжує блукати пам’яттю людей. Такі моціони допомагають їй осмислити власне місце у реальності, правильно застосувати свій дар.
Друга книга починається зі святкування дня народження, однак подальші події аж ніяк не назвати веселими. Якщо ж ви поки не знайомі з обдарованою Йо, читайте відгук на початкову частину серії.
Більше зап’ястків — більше інформації
У цьому томі фентезі-оповідання набуло рис детективу. Головна героїня вирішує дізнатися більше про суперздібність. Тато наважується пустити доньку у свій спогад, в якому Йо бачить мамин щоденник. Заради нього вона з Фінном відвідає старий готель у Берліні, де, долаючи перешкоди, таки знайде цінний документ. Читаючи нотатки, Йо визначить людей, котрі знали маму, і спробує їх віднайти.
Мої скиглення стосовно ненадійності фантастичних елементів попередньої частини припиняться через насиченість другої книжки. Авторки (ви ж пам’ятаєте, що їх двоє?) стільки цікавого залишили читачеві — не перерахувати. Зцілення дівчинки Софії від страху темряви, конкретні відомості про дар Йо, історію походження ясновидиць і мисливців та їхньої запеклої війни.
Існує два типи ясновидиць. Хоч, як на мене, слово не відображає суті суперздібності, бо Йо не передбачає майбутнє. Гравчині, перший тип, можуть змінювати, стирати спогади. Другий тип, стрибунки, зустрічається вкрай рідко й вирізняється вмінням стрибати спогадами людей. До речі, заняття це виснажливе й небезпечне, бо ясновидиці часто гинуть у такий спосіб.
Блукати підсвідомістю — справа делікатна. Зціливши Софію, Йо усвідомлює шалену відповідальність: «До якої межі можна змінювати спогади? Чи можу я навіяти комусь, що він бачив зовсім інше, ніж те, що відбулося насправді? Чи можу я таким чином маніпулювати його сприйняттям правди?».
«А що в тебе зараз? Депресія через Адріана?..»
Конні як пронизлива та уважна подружка має рацію. Стосунки Йо та Адріана повторюють «танок» попереднього тому: вона не може ігнорувати свою пристрасть, він застерігає її не лізти, куди не слід, й довіряти йому безоглядно, хоча сам поводиться відсторонено-насторожено:
— Йо, я не можу дати тобі ніяких відповідей.
— Тоді навіщо мене поцілував?
Наприкінці книжки стосунки Адріана та Йоганни геть розладналися. А їм ще грати закоханих у шкільній виставі. І не абикого, а Ромео та Джульєтту. І хоч найближчою «подружкою» школярки у цій частині роману виявиться, хто б міг подумати, Фінн, авторки наділять Конні власною любовною лінією. Вона закохається у шкільного вчителя.
Чому Йо в небезпеці?
Усім людям необхідний наставник, ментор, а підліткам — поготів. Йо пощастить: вона знайде ясновидицю серед шкільних вчителів. Проте наступного дня імовірна наставниця загине в аварії. Мисливець зіб’є її. Але навіщо? Що їм потрібно?
Безжальні мисливці полюють за ключем часу. Більш могутніми ясновидицями вважаються ті, хто тримав той ключ. Що ним відмикають, яку силу той надає — невідомо. Знаємо лише те, що заради нього вороги вбивають людей. Як сказав один мисливець Йо: «Цей ключ — єдина причина, чому ти досі жива».
Найправильніше воювати, якщо позаду надійний тил. Стосунки головної героїні з батьком налагодяться — вони разом пройдуть стадії примирення-розуміння-підтримки. Єдиний, з ким школярка обговорює свій дар, поки що зведений брат Фінн. Йо вирішує тренувати тіло та розум, аби дати відсіч мисливцям. Брат-однокласник відпрацьовуватиме з нею прийоми самооборони, обговорюватиме події та заспокоюватиме.
Як виглядає підсвідомість?
Дочитуючи роман, я розмірковувала, що було б цікаво позбавитися спогадів про побачений фільм, аби знову пережити захоплення, наново закохатись у сюжет. Після того, як я дізналась про «випалену» землю пам’яті, бажання пропало.
Ви ж пригадуєте, що поле спогадів засіяне якоюсь культурою? Я уявляла собі жито. У другій частині серії Йо вправно порається на полях, чіткіше формулює запит, не марнує час. Багато про що свідчать відтінки неба: кожен колір символізує настрій людини та рівень довіри.
Також тато розповів їй, що оберігав спогади способами, яких його навчила мати Йо. Захист виглядає як негода чи стихійне лихо: вирує вітер, хмари затуляють джерело світла, стебла колишуться. А ось коли під ногами простирається мертва земля, це значить, що хтось навмисно повидирав спогади. У людини буквально вкрали шматочки минулого…
Кожна окрема стеблинка сяяла золотом, і я приголомшено огледілася довкола, коли зрозуміла, що це означало: нарешті мені таки вдалося. Я опинилася на власному полі спогадів. Трав’янистому морі спогадів, де мала змогу повернутися до будь-якого зі спогадів всього мого життя, тому всі вони й сяяли золотом. Мене переповнило почуття нестримної радості, бо я достеменно знала, який зі спогадів хотіла побачити. Але на відміну від полів інших, тут мені не треба було щось казати. Я просто відчувала, яке стебло було потрібним, воно вабило мене до себе. А потім я торкнулася до нього пучками пальців і опинилася у вже добре знайомій сцені...
І хоч я впевнена, що ми — автори власних помилок, життя подекуди буває вкрай несправедливе, а обставини — могутніші за нас. Приймайте життєвий досвід без коливань і не ховайтесь від проблем у жито спогадів.
© Агєєнкова Олена, книжкова блогерка
