Почуваюся сапером на мінному полі. Як уникнути спойлерів? Відповісти на всі-всі питання й заохотити вас читати (спойлер, ні, не останній) том фентезі-серії Роуз Сноу «17». Гаразд, почнімо з найголовнішого.
Умовно «Третю книгу спогадів» серії «17» я поділила би на два розділи: буденне життя та відкрите полювання на Йо. Книга починається епізодом відпочинку сім’ї Лінднер на Майорці. Океан, сонце, корисна їжа, фізичні тренування з Фінном. Ніби й не було велетенського розчарування в Адріанові, прикрого визнання його влади над дівочим серцем. «Його слова були саме тим, що я так давно хотіла почути, і моє бідолашне серце тремтіло в грудях, мов маленька пташечка. Але розум все ще опирався тому, щоб остаточно капітулювати перед його звабливістю…»
Мирне існування
Перший розділ містить дві важливі події: Йо розтаємничить свій дар подрузі, а та напідпитку розпатякає секрет на Гелловін-вечірці. Леа народить дитину, що неабияк згуртує членів родини. Йо нарешті побачить принади повноцінної сім’ї.
Друга «фаза» книжки перетворилася на бойовик-детектив із рисами екшена. Після кожного нового речення невідомо, що буде далі. Катування, розправи, наркотики, димові бомби, бійки, зради — ось неповний перелік того, що вас здивує. Головна героїня щоразу відчуватиме розпач. «Незважаючи на всі свої зусилля, я не змогла вберегти ключ. Мама померла марно, і я… у мене не було жодної можливості це якось відмінити...»
Не бійся, довірся
«Ще кілька місяців тому я була звичайнісінькім підлітком і занадто часто переїжджала, а тепер здавалося, ніби я потрапила у якийсь шпигунський трилер…» Загостриться питання безпеки, яке й доти турбувало Йо. Через постійні переїзди у дитини не сформувалося відчуття дому, захисту. Це як жити з прочиненими дверима: страх, що будь-хто зайде й скоїть погане, з’їдає по частинах. Фінн потрапить у лікарню й через гіпс на нозі не зможе пересуватись декілька місяців, тому Йо буде змушена захищати себе самотужки. «Тепер я загадувалась одним-єдиним питанням, чи взагалі я колись у своєму житті буду в безпеці...»
Архетипічна історія дівчини багатьма подробицями нагадувала «Гаррі Поттера» чи ті ж романи Видавничого дому «Школа» на кшталт серій «Чароділ», «Серце часу», «Часодії» та ін. Поясню: доволі тиражований сюжет про підлітка, що відкриває у собі магічні здібності, усі ним нехтують, але на останніх двадцяти сторінках здійснюється давнє пророцтво, що покладає край запеклій ворожнечі двох світів — у романі «17» це подано без претензії на новаторство. Стримано та доцільно.
Кращий захист — напад
Фраза «Ключ у тобі» стане лейтмотивом книжки. Згуртувати ясновидиць, спланувати напад на мисливців — безумство? Ні. Плани сімнадцятирічної школярки на тиждень. Вкрай важливе завдання знайти ключ обернеться на справжній квест. Найголовнішою загадкою стане дослідження, чим він є насправді. Заради відповіді Йо обнишпорить мамин щоденник та намагатиметься проникнути у власні спогади. «Мама навіть змінила мої спогади, щоб повідомити їх мені, тож я ні в якому разі не мала поводитися з ними необачно…»
Спільна таємниця об’єднує не гірше за спільного ворога. Добре, що мисливці не полюють на родини ясновидиць. Як дізнаємося згодом, цього пункту кодексу вороги так званих «відьом» дотримуватимуться не гірше, аніж пунктів убивства та катувань.
«Життя — це ж не діснеївський фільм»
«Третю книгу спогадів» можна вважати найбільш динамічною, гостросюжетною, «безапеляційною», бо в ній не час для нових питань, варто пошукати відповіді. Цим і займається головна героїня. Стане відомо, що Йо — стрибунка (це ясновидиці, що можуть пересуватись спогадами, «стрибати» ними) й намагатиметься врятувати тих ясновидиць, що залишилися живим. Вони додадуть цінну інформацію про пророцтво, клан мисливців, але не вичерпні деталі, бо жінок позбавили певних спогадів. Навіть ясновидиця, що померла в минулій частині, буде живою, принаймні, так здаватиметься на перший погляд.
Підбрехач
Історію зародження ненависті мисливців до ясновидиць розповів Маріус — сивий кремезний чолов’яга. Командир безжальних полювачів вибрав «слушну» годину: момент, коли Йо підвісили на сталевих тросах у заміському маєтку (резиденції мисливців) — лабораторії тортур та фешенебельного життя. Умисне вистежування та вбивства не назвати війною — сили не рівні. Це безжальне полювання, що перетворилося на конвеєр. Справа в тому, що середньовічна легенда про підступних відьом заснована на брехні та фальсифікації. Шкода, що люди готові повірити в будь-що, аби це виправдовувало їхнє зло.
Побороти мисливців можна лише вирвавши найголовніший спогад про ясновидиць у голові Маріуса. «Ти мусиш знати, Йо, ключові спогади — це такі моменти життя, що дозволяють нам беззаперечно судити та винести остаточний вердикт стосовно якоїсь справи. Вони — та єдина іскра, яка приводить у дію все…» Зробити це вкрай важко. Врятувати жінок можна ціною власного життя — до такого Йо не була готова.
Кохання-єднання?
«Адріан ніби був моїм бісовим криптонітом, моєю ахіллесовою п’ятою, і мені, мабуть, хотілося б вірити йому навіть тоді, коли він стояв би переді мною з ножем у руці…» Гадаю, наведена цитата найкраще відповідає внутрішньому стану Йо. Дисонанс між тим, що вона відчуває, й тим, що бачить, тримають дівчину в постійному стресі. Недомовленості, відчуття зради, «розхитана» довіра пропишуться в її душі.
Хмари збираються
Авторки не забули надати у книзі більше фентезі-подробиць. Мисливець настільки забарикадував свою підсвідомість, що наслав «прокляття», через яке Йо ледь не потонула. Просто в його голові головна героїня зіштовхнуться із сильним захистом поля спогадів.
Без захисту ми приречені жити в страху. Без любові — не зростемо повноцінними. Без прощення не знайдемо шлях до добра. Три частини серії «17» головна героїня шукала відповіді ззовні. Але яким би складним не здавалося питання, відповідь завжди є всередині нас.
© Агєєнкова Олена, книжкова блогерка
