Дорослі час від часу втомлюються від постійного навантаження, їм так кортить побути дітьми, посидіти на ручках і не розплутувати проблеми. Відчути себе маленькими пропонує Вікторія Ніколенко разом зі збіркою «Шкодні вірші».
Авторка виховує двох синів і присвячує їм, як називає сама письменниця, віршики-кохасики. Степан семи років і чотирирічний Макар надихають поетесу висвітлювати швидкоплинний період життя — дитинство. Вікторія пише твори з позиції дітей, батьків і розглядає тему стосунків. Наприклад, у вірші «Хитрун» мама зауважує, що синочок прикидається хворим, аби не йти до дитсадка. Маємо й інший приклад — вірш «Без мами ніяк», де хлопчик помічає складну материнську працю.
Побороти туман чи страх перед гусаком?
Дотепні пустотливі замальовки буденності потішать читачів будь-якого віку. Адже віршики нагадають знайомі радощі дитинства: ігри на майданчику, відпочинок на дачі, враження від явищ природи, цебто від веселки, туману, снігопаду; приємне ласування солодкою ватою, кавуном, какао із зефірками. Також авторка розповість про ігри, що завдають шкоди батькам, наприклад, розкидані детальки лего, на які наступає мама. А в певних віршах залишить «вічні» лайфхаки: чому слід оминати гусаків і краще не дружити з кропивою.
В чужому дитинстві не заблукаєш
Збірка «Шкодні вірші» залишила в мене світлі теплі враження й навіяла на таку думку: люди поділяють спільне дитинство. Теми творів, лексика, мовленнєві звороти, що використала авторка, викликають почуття ностальгії та якоїсь єдності, згуртованості. Якщо дозволите, таке порівняння: занурення у твір нагадувало блукання радянською квартирою часів відлиги. Перебуваючи в гостях, ти на інтуїтивному рівні знайдеш потрібну річ, бо в тебе вдома стояли такі ж меблі, вази, посуд. Читаючи книжку, раз по раз хотілося вигукнути: «О, і в мене так було!» Як у випадку із шовковицею:
«Що це діється, що це коїться!
Забруднила мене шовковиця!
Стали синьо-блакитні губи,
Фіолетові щоки й зуби,
Фіолетові пальці й язик...
До такого я зовсім не звик!
До такого я був не готовий,
Що я стану такий кольоровий!
Мило зовсім не помагає,
Що робити тепер — не знаю...
Було смачно, і цим я тішусь,
Та невже я таким і лишусь?..»
Чіткий ритм — раз, два, три! — створимо ми залюбки
У дитячій літературі мене захоплює поетичний хист до римування. Вікторія Ніколенко узгоджує рядки не примітивними іменниковими чи дієслівними римами, а неграматичними, що належать до різних частин мови:
«У дворі росте трава, (іменник)
І вона, мабуть, жива!» (прикметник)
Також поетеса бавиться конструкціями віршів. Наприклад, перехресне римування знаходимо у «Заспокійливій цукерці», суміжне — у «Шкарпетках-втікачах». І поки рецензія остаточно не перетворилася на підручник з літературознавства, окремо розкажу про оформлення.
Стильно та доцільно
Ілюстрації Олени Квітки прикрашають кожну сторінку книжки й змістовно резюмують вірші. Це вмотивовано тим, що збірка адресована дітям дошкільного віку і передусім малята будуть розглядати, а не читати. Кругловиді персонажі зі сторінок візуально нагадують дітлахів з мультфільмів 80-х років, а одяг та жіночі зачіски виглядають олдскульно, але стильно.
Тільки я не збагнула, чому така назва збірки. Справді шкодного там годі шукати. Доволі пристойні хлоп’ята та дівчата. Вередують трошки, але без цього як?
«Не хочу я їсти,
Не хочу гратися,
Не хочу бути чистим,
Не хочу купатися,
Не хочу малювати,
Не хочу читати,
Не хочу танцювати,
Не хочу спати,
Не хочу такого
Нічого робити...
— Не хочеш нічого?
— Хочу нехотіти!»
Такі знайомі переживання дитинства, як-от мама змушує їсти суп або тато боляче розчісує волосся, викликають усмішку і якесь тепло всередині. Час від часу повертайтесь туди, звідки ви родом — у дитинство — зі збіркою «Шкодні вірші».
© Агєєнкова Олена, книжкова блогерка
