Назва статті, взята з книги Малгожати-Кароліни Пекарської, повністю відтворює мій подив від «Лотереї». У порівняні з «Класом пані Чайки», наступну частину авторка щедро оздобила драматичними подіями. Схоже, тут можна знайти все: самогубство однокласника, розлучення батьків, смерть матері, вагітність неповнолітньої, озброєний напад, позови до суду за вживання наркотиків, крадіжки, небезпечні експерименти зі зовнішністю та зникнення людей. Здивовані? Ще б пак.
Раніше ти був іншим...
Життя минає, люди змінюють свої погляди, цінності, та чи змінюються самі? Можу впевнено сказати — «так». У «Лотереї» постане питання: як підтримувати стосунки з тим, хто постійно шукає себе? Ймовірно, «дружба полягає не у схваленні чиїхось вад чи їх приховуванні, а в розумінні того, що в когось є вади і з ними слід боротися»?
Навчання відкладу на потім
Хоч основними локаціями «Класу пані Чайки» були аудиторії гімназії та шкільне подвір’я, події другого тому частіше розгортаються поза стінами навчальних закладів. Учні охоче відвідують водійські курси, уроки французької, репетиції вистав, чисельні кафе та парки. Суттєво поменшало підліткових дурощів, легковажних вчинків. «Лотерея» в певному сенсі «приймає естафету» минулої книги: щирі зізнання, відверті розмови, найважливіші фрази «вибач», «кохаю», «я з тобою», «все буде добре» лунатимуть частіше. І це добре.
Таке багатоманітне підліткове кохання в одних випадках виявиться напрочуд міцним явищем, а в інших — крихким даром. Ось до якого висновку дійшла Малгося: «Мабуть, кохання — це як належність комусь, відмова від себе й страждання. Прагнуть його ті, у кого немає сили жити на самоті». Не надто оптимістично, проте цілком зрозуміло, оскільки перші бурхливі любовні емоції вщухли — настала пора випробувань.
«Тату, а що тепер буде?»
Потроху в оповідь авторка вплітає лінію батьків і читач разом з персонажами під іншим кутом дивиться на маму й тата. «Вперше в житті він усвідомив, що мама — це не тільки мама. Це ще й жінка. Із власним, нелегким життям. Досі Мацек не думав про це, він займався собою. Мама була відважна, сильна, все вміла. А тепер ця сильна мама лежала заплакана в ліжку».
Досвід змінює нас, а трагічний досвід — тим більш. Здається, ніби перед очима героїв хтось поволі відкриває завісу дорослого життя. Стосунки з близькими постають гострою, але надважливою темою усієї книги, бо герої стикаються з безліччю «дорослих» почуттів і проблем.
Вдивляйся уважніше. Це — мозаїка
«Лотереї», як і її старшій «сестрі», не вистачає лінійності, більшої зв’язності та послідовності. Про події ми дізнаємось з діалогів та коротких пейзажних і побутових замальовок. Через те, що книжка нагадує літературну мозаїку, часом важко утримати в голові всі повороти сюжету. Наведу приклад. Письменниця окреслила ситуацію з нападом у розділі «Страх». З тексту ми дізнаємось, що гімназиста побили й він лежить у лікарні зі струсом мозку. Лише через 50 сторінок авторка повертається до цього епізоду, залишаючи куці коментарі про те, хто та нащо це зробив...
© Агєєнкова Олена, книжкова блогерка
