«Я ледве не вмерла (якщо так можна сказати про вампірів)» — цю фразу вигукує у подиві Коко, вампірка-підліток. Представляти її немає сенсу, ви й так в курсі обставин її життя (якщо ж раптом ви не розумієте, про кого йдеться, почитайте огляд першої книги Цілком безпечні вампіри: «Коко. Щоденник» Ґерда Марія Пум). У своєму щоденнику дівчинка продовжує нотувати події юності щиро, палко, емоційно. Сором і зловтіху, радість і захоплення, тривогу і відчай знайде читач у «Коко. Щоденник 2».
Гадаю, ви чули про ефект другої вистави. Він полягає в тому, що наступна після прем’єри вистава завжди гірша за якістю від попередньої. Адже всі сили, нерви, ресурси митці полишають на першому показі. Так буває не тільки в театрі.
Перша книжка Ґерди Марії Пум про дівчинку-вампіра вибухнула, мов феєрверк. Роман-комікс, тобто мікс «серйозного» жанру із розважальною культурою, нетипова тема життя вампірів і не будь-де, а посеред звичайних людей, оформлення змісту книжки у вигляді нотаток із малюнками. Мені здавалося, запалити ще один книжковий феєрверк неможливо. Та де там. З кожного правила є виняток, й друга частина роману виявилася не гіршою за «прем’єру». Запевняю, Коко ще здатна вас здивувати.
Сюжет наступної частини серії охоплює період літніх канікул. Три найтепліші місяці року ряснітимуть подіями: сім’я Коко поживе у Парижі, вивчить «вміст» Лувру, познайомиться з директором найвідомішого музею світу, відсвяткує татів День народження (навіть не намагайтесь рахувати роки вампірів). Французьке життя подарує не тільки друзів, захоплення, а й втягне у справжнє розслідування злочину.
Через те, що головна героїня все-таки дитина, інколи відчувається гра в дорослість. Її бажання вирішувати серйозні проблеми власними силами, діяти за принципом «спочатку роблю, потім думаю» спричинить чимало клопоту іншим. Одначе, певною мірою її виправдовує вік, адже різкість та категоричність притаманні навіть підліткам-меланхолікам.
Якщо перша частина щоденнику повна жалю до себе, сліз, дівочого ниття, то наступна вирізняється позитивом й радісними звістками. Іспити складаються напрочуд легко, французьке життя приносить несподівані знайомства, цікаві розваги, нові навички. Словом, поменшало іронії, побільшало лірики.
Наша Коко дорослішає. Нарешті вона зробить крок назустріч страхові — розтаємничить подрузі своє походження. До речі, Коко навчать стримувати гнів, а от хто це зробить, я вам не скажу. Бо після тих невинних на перший погляд занять дівчинка мало не втратить найближчу подружку.
На жаль, головну інтригу минулої частини так і не розкрито: чому Коко народилася вампіркою, а не стала нею, як її родичі. До того ж хотілося б більше неочікуваних подробиць вампірського існування. А письменниця повторює вже «пройдене»: харчуються кров’ю, мають ікла, медитують, аби когось не покусати. Ще й цей «цукровий» Ґабріель.
Підсвідомо я чекала на халепу в особистому житті Коко, бо її стосунки здавалися надто ванільними і по-кіношному ідеальними. Ґабріель поводився справжнісіньким янголом: дбайливий чуйний хлопець, який подарунки купує, романтичні листи коханій надсилає. Та ще й цілує так, що коліна тремтять. Проте поїздка до Парижу поставить під удар ламке підліткове кохання. Коко та Ґабріель переживуть перше розставання. «Прощання взагалі нестерпно болісне, якщо когось любиш по-справжньому».
Дотепні ілюстрації Іріс Бланк об’єднують обидві частини серії. Влучні «малюнки-коментарі» доповнюють текст й зображують те, що неможливо вимовити словами (вираз обличчя, враження тощо). Ось як на картинці, де спародійовано гру «Супер Маріо». У книзі ви не знайдете типового розмежування сторінки на сектори, як в американському коміксі про супергероїв, чи зображення на кшталт лубок. Одначе, художниця витримала оформлення в єдиній стилістиці.
До речі, дизайнерка залишила певні сторінки нерозфарбованими, аби читач розмалював їх на свій смак. Також наприкінці видання авторка помістила анкету з питаннями, що здалося мені напрочуд вдалим рішенням як для підліткового твору.
«І чому батьки, а надто матусі, так МАЛО довіряють власним дітям?..» Скиглення Коко стосовно надмірної маминої уваги припинить зміна країни. Вампірка побачить свою матір не домогосподаркою, яка надмірно опікується дітьми, а мистецтвознавцем з чималим досвідом, професіоналом своєї справи. А тато… а що тато? Батько залишиться тим, хто розуміє, підтримує, заспокоює й погоджується, що «життя не концерт на замовлення».
Хоч існує в драматургії поняття відкритого фіналу, на мою думку, усе зрозуміло, логічно, а перспективи побачити наступну книжку чималі. Чекаємо на продовження, адже Коко пообіцяла: «Більше жодних таємниць, чесне вампірське слово...»
© Агєєнкова Олена, книжкова блогерка
