Не чиніть так. Заради самих себе й майбутніх дітей не робіть. Облиште минуле в минулому. Не ховайте помилки. Вони, як мари, блукатимуть вашим реальним життям. Сконцентруйтеся на тому, що маєте. Бо героїня роману «Право на дорослість» Малгожати-Кароліни Пекарської запевняє: «Лише те, що зараз, важливе».
Гадаю, якщо ви читаєте рецензію на третю книгу серії, не треба представляти героїв (обережно, далі спойлери!) Наприкінці «Лотереї» — попередньої частини роману — авторка залишила сюжетний «гачок» до заключного тому. Головна інтрига розтаємничилась аж на 115-й сторінці. Малгося знайшлася! Бідолашний Мацек півтора роки марив нею. Коли дівчина зникла, вирішила не бути чиєюсь, залежати лише від своїх дій, життя юнака обернулося на болючий пошук. Та не кохану він шукав, а відповіді на питання: «Як можна перестати думати про когось, хто стільки часу був ніби частиною тебе самого?..»
У другому розділі «Права на дорослість» письменниця тричі повторює думку: «Кожна людина — ніби хвиля. Вона вгризається в іншу людину, як вода в суходіл, і завжди щось у неї забирає. Забирає раз і назавжди. Людина водночас є і хвилею, і собою, себто людиною. Тож інколи ми є тими, в кого щось забирають, а іншим разом — хто сам у когось відбирає. Тому спілкування з іншою людиною завжди нас змінює…» У такому випадку, чи можна отруїтися коханою? Пережити «людську інтоксикацію»?
Хоч як намагалися, та не порозумілися
Сюжет останнього тому побудований суто на конфліктах. Вікових, сімейних, інтелектуальних, внутрішньоособистісних. Скажімо, Малгося біжить від родинних проблем до Любліна. Її батько живе з іншою жінкою, а мати лікується в закладі для психічнохворих. Марцін заміняє батьків молодшим сиблінгам й комплексує щодо «який із мене вийде педагог, якщо я не можу домогтися, щоб рідний брат поділився зі мною своїми проблемами?». Батьки жадають вчинками дітей виправити помилки своєї молодості й користуються маніпуляціями, істериками, залякуванням, вмовлянням, погрозами. Та марно. Наприкінці оповідання неспалене фото та архітектурна споруда викриють погано заховану сімейну таємницю. Виявиться, що мама з татом насправді доводяться дитині тіткою та дядьком.
«Пекло — це інші»
Французький сатирик Жан Поль Сартр сформулював досить провокаційну, але життєву думку (висловлену в підзаголовоку до абзацу). Адже, кожен фактично є носієм зла і добра одночасно. У «Праві на дорослість» письменниця розкриває низку соціальних проблем: побутове насилля, педофілія, корупція, булінг. Авторка показує їх через людей, що чинять лихе. «Новоспечені» дорослі — герої книжки — зустрінуться з брехнею, заздрістю та іншими людськими вадами. Ба більш: знайдуть їх у собі.
Не все можна вилікувати
Доросле життя навчить, як поводитися з неадекватними людьми. Чорний Міхал натрапить на аферистів, які орендують квартиру та здають її іншим. Алекс винайматиме кімнату у параноїчної власниці, яка щотижня без попередження докучатиме йому перевірками. Білий Міхал працюватиме на кондитерській фабриці. Там він познайомиться з беззубою Юлією, у якої через пияцтво забрали дитину до притулку. А Марцін — той взагалі натовче пику маніякові й отримає позов до суду… як звинувачений.
Багатій у вісімнадцять: історія Міхалового успіху
В останній книзі серії навчання зійшло нанівець. Вирішення життєвих питань забирає дорогоцінний час, але треба віддати належне героям, вони вчаться добре, складають іспити вчасно. Проте під час здобування освіти їх непокоїть питання про майбутні джерела доходів: студенти дедалі частіше запитують себе, чи прибуткова їхня професія.
Хоча у когось із грошима дійсно все ок. Чорний Міхал виявиться квартирним магнатом: помре його псевдодідусь, й хлопець отримає спадок у повному обсязі. Як то кажуть, немає лиха без добра. Через смерть пана Стодульського Міхал знайде друга, старшого за себе на шістдесят років. Спойлер: літній друг замінить йому і батька, і дідуся.
Хрестоматія кохання. Том третій. Редакція М-К. Пекарської
Більше, ніж у попередніх частинах, авторка демонструє різноманіття любовних стосунків. Кінга ревнує Міхала до друга, натомість він сварить її за надмірну відданість науці й навчанню. Алекс з Аською проживають кохання на відстані й це, як бачимо, зміцнює почуття. Найважче, ймовірно, хлопцю Каміли (навмисне не називаю ім’я, аби ви зрозуміли, що Олек «в прольоті»), адже легковажність, капризність, мінливість дівчини відбиваються на тривалості та якості стосунків.
Якщо в казках історія закінчується весіллям, у драмах — ним розпочинається, то у «Праві на дорослість» весілля взагалі немає. Як вважає Каміла: «Назавжди — це дуже серйозне рішення…» В оповіді йдеться про освідчення, заручини, навіть вагітність. Але утримаюся від чергових спойлерів…
Декларація щасливої людини
Друзі, пам’ятайте, ми маємо право на чесність. Право сказати «ні», не поділяти чиїсь цінності, боротися за власну свободу. Якби герої книжки затверджували декларацію прав людини, то обов’язковим пунктом документа стала би стаття про особисте щастя. Зміст її був би приблизно таким: «Кожен повинен будувати своє щастя. Плекати його. Бо доля людства, майбутнього чи теперішнього, залежить від твого вибору. Вибору стати щасливим…»
© Агєєнкова Олена, книжкова блогерка
