Третя збірка серії «Найкращі вірші для дітей» не присвячена батькам чи дітям, а описує їх. На відміну від збірок Сашка Дерманського та Вікторії Ніколенко, у Наталі Забіли більшість віршів подано від третьої особи, нібито автор — спостерігач, а не головний персонаж події. «Горобчик і Котик», «Ночанка та Дитянка», «В лісі», «Два хлопчики»:


«Два хлопчики, два хлопчики несли відро води.
Зустріли звіра сірого — розбіглись хто куди.
Відерце перекинулось, і витекла вода,
А сірий звір з-під кущика лякливо вигляда...»


Бабусю, я сумую... Рецензія на збірку Наталі Забіли «Улюблені вірші»

Повертайся додому


Перекладачка, поетеса Наталя Забіла походить зі шляхетного українського роду, але народилася в Петербурзі. Утім, доля повернула її до України; чотирнадцятирічна дівчина оселилася в Люботині. Примірявши на себе чимало іпостасей, поетеса навіть працювала депутатом Харківської обласної ради. До речі, вона перекладала доробок французького поета Шарля Бодлера. Юні книголюбчики дізнаються про нього лише в десятому класі на уроці зарубіжної літератури. Прочитавши біографію Наталі, можна тільки дивуватись її стійкості, але рецензія все ж таки про творчість, тому читайте далі.


Огорни мене віршами, огорни казками


Видавничий дім «Школа» уклав твори Забіли за шістьома групами: «Бабусині казочки», «Лісові загадки», «Про дівчинку Маринку та сестричку Ясю», «Весела абетка», «Лічилочка», «Пори року». Тематично віршики утворюють літературну «клаптикову ковдру». Гадаю, укладачі навмисно зібрали кращі, на їхню думку, взірці творчості та оформили емблему притаманної Забілі дитячої поезії.


Улюблені-вірші.jpg

Твори розділу «Абетка» здалися мені просто чудовими. Багатенько слів можна вивчити лише за допомогою тих віршів. На всі літери українського алфавіту поетеса написала по чотири рядки, де майже кожне слово починається на одну букву:


«Стоять під снігом сосни сонно,
Сидять на соснах снігурі.
Санчата на ставок з розгону
Скотились весело з гори...»

Інтонація має значення


«Улюблені вірші» — перша збірка дитячої поезії серії «Найкращі вірші для дітей» видавництва, де не представлені твори від імені батьків. Якщо вірші Вікторії Ніколенко за стилем оповіді навіюють материнські настанови, то у віршах Забіли відчутний бабусин тон. Парадоксально, бо на момент написання цього циклу письменниці не було й тридцяти п’яти років.


Улюблені-вірші-1.jpg

Дитяча поезія Наталі Забіли легко читається. Усе вивірено: лексика, стиль, римування. Вірші письменниці немовби промовляють до тебе, не знаю, як описати словами. Впевнено лунають авторська зрілість, досвідченість, не обтяжуючи, поетеса промовляє мудрістю, спокійно сприймає зміни. Невимушена легкість, відсутність пафосу в розмовах на серйозні теми — відчувається досвід роботи вчителькою. Проте «голос» письменниці не командний чи автократичний, а менторський, більш наставницький.


Хто це написав?

Чимало віршів нагадують народну творчість, фольклор. Авторка окреслила жанр творів з циклу «Про дівчинку Марину та сестричку Ясю» як приспівки. Приміром, риси колискової видніються у вірші під номером два:


«Люлі, люлі, люлі,
Прилетіли гулі.
Гулі,
Гулі,
Голуби,
Сірі,
Білі
Та рябі,
Поскладали гулі крильця,
Посідали
Всі на бильця,
Стали думать-
Міркувать:
Що Маринці дарувать?..»


Коли твір сприймають як народний, це можна вважати показником професіоналізму. Як-от із піснею «Ой ти дівчино з горіха зерня»: авторство приписують народові, а створив її досвідчений композитор, народний артист України А. Кос-Анатольський.


Улюблені-вірші-Люлі.jpg


Олівець-малювець

Так називається твір зі збірки, але далі не про нього. Ніби мальовані кольоровими олівцями, ілюстрації Ольги Смірнової нагадують альбом третьокласника: багато барв, жодних законів перспективи та композиції, а всередині — начерк щасливого життя. Не змістом нагадують, а формою, бо сторінка видання не містить типових відступів від краю паперу, відсутні білі береги аркуша.


Улюблені-вірші-блог-деталка_Олівець-малювець.jpg

Особливо мені сподобалися кольорові хлопці-місяці з групи «Пори року». Дванадцять братів зодягнені в український символічний одяг — вишиванки та шаровари. Зображення стилізовані: бородатий Лютий в кожушку від холоду ховає руки в кишені, Червень прикрасив вуха сережками з черешні. Та чому я розказую, розгорніть книгу й подивіться самі.


Імен багато, а дочок?


Не знаю, чи доречно про це казати, але все ж. Читаючи вірші циклу «Про дівчинку Марину та сестричку Ясю», не могла второпати: чого так багато присвячено одній дитині? Гадала, малятам не цікаво слухати про чужу дівчинку, міркувала так, поки не прочитала цю інформацію.


Улюблені-вірші-2.jpg

Героїні віршів з циклу «Про дівчинку Марину та сестричку Ясю» мають прототипів — власних дочок авторки. У період 1936-1940 рр. помирають обидві дитини Забіли — Ясочка та Галочка (чи це справжнє ім’я встановити не вдалося). Вони поховані в Харкові. За десять років помирає і третя дочка Маринка. У Наталі залишається лише син Тарас. І коли я усвідомила це, вірші залунали абсолютно в іншій тональності. Без жвавості, надмірних пустощів, а сповільнено, ніби мати спостерігає за дітьми: зосереджено, намагаючись запам’ятати кожен рух чи жест:


«Є в нас дівчинка Маринка
Зовсім крихітна дитинка.
І сестричка Галочка
Галочка-стрибалочка
І руда вусата киця —
На малюнок подивіться.
Ось Маринка спить у ліжку,
А круг ліжка бродить кішка.
Кішка спину вигинає,
На Маринку поглядає —
Ой, як добре у колисці!
А мені немає місця…»


Поговори зі мною


Мені якось не пощастило з бабусями: одна померла, коли мені було шість рочків, інша живе за тисячі кілометрів, а дідусів взагалі не лишилось. Зараз я хотіла б поговорити з такою бабусею, як Наталя Забіла, розпитати її про сенс життя, кохання, відданість дітям, виклики долі. На щастя, можна хоч почитати вірші, доторкнутися до її творчості, проаналізувати кожне речення, «поспілкуватися» з авторкою, адже хоч поет помирає, його слова залишаються.



© Агєєнкова Олена, книжкова блогерка