Олександр Грін (Олександр Степанович Гриневський) — видатний російський письменник. Спочатку в літературі його не визнавав навіть чутливий до таланту Валерій Брюсов, якому Грін приніс 1911 року у журнал «Русская мысль» повість «Трагедія плоскогір’я Суан». Уже в цьому творі виявилися його творча манера, своєрідний стиль. Він захоплюється романтикою, моральним боком життя. Це виявляється також і в оповіданні «Подія на вулиці Пса» та в інших ранніх творах. Роман «Блискучий світ», надрукований 1923 року в журналі «Красная Нива», здивував незвичайністю фабули та сміливістю художнього задуму митця. Пізніше невиліковно хворий Грін переїздить до Старого Крим, який він любив за тишу, сади й ліси, за пагорби, з яких було видно море. Там він і помер 8 липня 1932 року. Свою останню книгу «Автобіографічна повість» Грін написав, намагаючись розсіяти численні легенди, створені навколо його життя. Із понад 900 творів Гріна, читачеві відомо менше половини: збірки оповідань «Шапка-невидимка» (1908), «Оповідання» (1910), «Знаменита книга» (1915), «Шукач пригод» (1916), «Серце пустелі» (1925), «Та, що біжить по хвилях» (1928), «Пурпурові вітрила» (1923), «Дорога в нікуди» (1930) та ін. Ім’я Олександра Гріна назавжди залишилося в літературі як приклад романтичного служіння мрії й добру.