Перший класик нової української літератури Іван Петрович Котляревський народився 29 серпня 1769 року в місті Полтава. Родина Котляревських мешкала в старовинному будинку біля собору, над крутим урвищем, звідки виднілися мальовничі полтавські краєвиди. Освіта Котляревського багата і розмаїта: змалку він навчався в дяка за звичаєм того часу, відтак у Полтавській духовній семінарії; вивчав латину, а польською і французькою володів вільно. Цікаво, що його співучнем був перекладач Гомерової «Іліади» — Микола Гнєдич. Після закінчення семінарії Котляревський почав служити в Новоросійській канцелярії в Полтаві, потім викладав дітям науки в приватних поміщицьких будинках, водночас він записував народні пісні, вивчав українські обряди та звичаї, збирав перекази та повір’я. У 1796—1808 роках Котляревський перебував на військовій службі, брав участі у російсько-турецькій війні 1806—1812 років, зокрема, в облозі Ізмаїла. 1808 року вийшов у відставку, нагороджений орденом Святої Анни. Пізніше, у 1812 році, під час походу Наполеона Бонапарта на Російську імперію, Котляревський сформував у містечку Горошині на Полтавщині український козачий полк, за що отримав чин майора. У різні роки він працював на посаді наглядача Дому для виховання дітей бідних дворян, директором Полтавського вільного театру, був попечителем «богоугодних закладів», бібліотекарем Полтавського відділу Біблійного товариства. Над «Енеїдою» письменник працював майже 26 років. Протягом такого строку йому вдалося витримати єдність задуму і стилю. Перші три частини Котляревський написав, коли вступив на військову службу. Вони були надруковані без згоди автора. Четверту частину поет присвятив полтавському поміщикові Семену Кочубею, коштом якого «Енеїда» в чотирьох частинах була надрукована в 1809 році у Петербурзі. П’яту та шосту частину Котляревський дописав лише в 1824—1825 роках, право на видання «Енеїди» він передав надвірному радникові Йосипу Волохінову, своєму приятелю та земляку. Помер митець 29 жовтня 1838 року на сімдесятому році життя в тому самому затишному будинку над урвищем. І лише через чотири роки після смерті поета, у 1842 році,Й. Волохінов надрукував твір повністю. Нині Іван Котляревський посідає одне з найпочесніших місць серед майстрів українського красного письменства. Його твори перекладено англійською, німецькою, російською, білоруською, чеською, болгарською, узбецькою та іншими мовами.